Захищаючи Україну, в Миколаївській області загинув під час боїв журналіст родом із Жовкви Віктор Дудар.
“Не стало Віктора Дудара, талановитого журналіста та мужнього захисника України. Згадую, як Вітя приходив до нас у редакцію Дивись.info і як завжди змінювалася робоча атмосфера – ставало гамірно та весело.
Вітя завжди мав на поготові доречні жарти та життєві історії. Спочивай з миром, Герою України! Вічна пам‘ять! Щирі співчуття Оксана Дудар та Sophia Dudar.
Горіти в пеклі тій орді!”
написала журналістка Ірина Соколовська
Вперше на захист України Віктор Дудар пішов добровольцем у 2014 році на схід, воював у 80-й десантно-штурмовій бригаді.
Дружина, журналістка Дивись.info Оксана Дудар поділилась особистим на своїй сторінці у фейсбуці:
“Переді мною досі лежить стосик книжок. Я навіть їх ще не розгортала. Це подарунок від Віктора на день народження. Він не встиг його вручити сам. Книжки прийшли поштою. 27-го я їх не забрала. Віктор дзвони і просив, щоби сходила на пошту. Хвилювався, бо як це день народження без подарунка. Коли я книжки принесла додому, розпакувала, але так і не почала читати.
Пам’ятаю, як о 5.30 його розбудила:
“Вставай! Почалася війна!” Він обняв міцно, сказав, що все буде добре. Зібрав рюкзак, подзвонив кільком друзям і поїхав у частину. Вдома забув годинника і дуже хвилювався через це. Я поїхала додому, знайшла годинник, його щасливу тільняшку, яку одягав перед кожним боєм у 14-15-му. Взяла медальйон зі святим Шарбелем і поїхала до частини. Туди прибували хлопці. Більшість з них добре знали один одного. Вони сміялися, обнімалися. Наче не на війну мали їхати.
Коли прощалися, Віктор так дивився як останній раз. І востаннє коли говорили по телефону теж ніби прощався.
За все прожите разом життя тільки був один день, коли Віктор не подзвонив з фронту. Здається, то вже був 2015 рік. А сьогодні минула четверта доба тиші. Щодня я себе переконувала, що просто нема зв’язку – там війна…”.
