Коли гуляєш містом і хтось каже “зустрінемось на Личакові” чи “я живу у Замарстинові” — от завжди виникає питання: а скільки насправді районів у Львові (Цікаві місця Львова, про які ніхто не знає)? Офіційно шість. Але історично їх набагато більше, і кожен має свою унікальну історію, свої старовинні назви та легенди. Розбираємо всю структуру міста — від середньовічних часів до сьогодення.
Знаєте, є міста де все просто — от є центр, є окраїни, і всі розуміють де що. А у Львові — от тут інакше. Тут можеш жити у Сихівському районі офіційно, але казати “я з Сихова”. Можеш мешкати у Франківському, але уточнювати “на Снопкові” або “біля Високого Замку”. Бо історична пам’ять сильніша за адміністративні кордони.
Офіційно у місті шість районів. Шість! Але якщо запитаєш львів’янина — він назве вам десятки історичних місцевостей, кожна з яких у свій час була окремим селом, передмістям чи кварталом з власною назвою та ідентичністю.
Скільки районів у Львові: актуальний поділ міста
Тож почнемо з офіційного. З 2020 року у Львові діє адміністративний поділ на шість районів. От вони:
- Галицький район — власне, історичне серце міста, Старе місто, центр
- Залізничний район — промислова зона, залізничний вузол
- Личаківський район — один з найстаріших історичних районів
- Сихівський район — масивна забудова радянських часів
- Франківський район — західна частина міста
- Шевченківський район — північна та північно-східна частини
Але ж це лише адміністративна оболонка (а це важливо!). Бо всередині кожного з цих районів ховаються десятки історичних місцевостей з власними назвами, які живуть у свідомості мешканців вже сотні років.
Уявіть собі — офіційно ти у Личаківському районі. Але насправді можеш бути на Личакові (історичне передмістя), на Знесінні (інше передмістя), на Цитаделі (колишня австрійська фортеця), чи десь на Пасіках. І кожна з цих місцевостей має свою історію, свій характер.
Історичний розвиток районів: від середньовіччя до сьогодні
Тож давайте у часі. Бо розуміння сучасного поділу неможливе без історії.
Середньовічний Львів (XIII-XVI століття)
Коли князь Данило Галицький заснував місто у середині XIII століття, от воно було компактним, обнесеним мурами. Площа — кілька десятків гектарів максимум. Центральна площа Ринок, навколо неї квартали ремісників, купців. За мурами — передмістя.
Вже тоді почали формуватися передмістя з окремими назвами:
- Краківське передмістя (на північ від міста, дорога на Краків)
- Галицьке передмістя (на південь, дорога на Галич)
- Личаківське передмістя (на схід)
От ці передмістя з часом розрослися, але назви залишилися.
Після приєднання до Польського королівства місто росло. З’являлися нові передмістя, кожне зі своєю назвою. Часто назви походили від церков, монастирів чи особливостей місцевості.
Клепарів — от ця назва походить від польського “klępać” (стукати, теслярувати). Там жили теслярі, столярі. Робочий район, скажімо так.
Замарстинів — “за Полтвою”, за рікою. Польською “za miastem” — за містом. Хоча… краще поясню — різні версії походження назви існують, але суть у тому, що це було за межами тогочасного міста.
Знесіння — тут теж кілька версій. Одна каже, що від старослов’янського “знести” (винести за межі), інша — від назви місцевої церкви. Але місцевість старовинна, це точно.
Австрійський період (1772-1918)
Коли Львів став частиною Габсбурзької імперії, от тоді почалася модернізація. Модернізація! Австрійці любили порядок, тож почали структурувати місто, давати офіційні назви районам.
З’явилися нові райони:
- Цитаделя — фортифікаційна споруда на Личаківських пагорбах
- Вулецькі — промисловий район
- Снопків — житловий район на пагорбах
До речі, саме у австрійський період з’явилися багато з тих вулиць та районів, які ми знаємо сьогодні. Планування, каналізація, трамвайні лінії — все це формувало структуру міста.
Польський міжвоєнний період (1918-1939)
Двадцять років польського правління після Першої світової. Місто продовжувало рости, з’являлися нові райони:
- Левандівка — робітничий район
- Погулянка — elit-район з віллами (походить від “прогулянка”, місце для прогулянок заможних львів’ян)
Радянський період (1939-1991)
От тут все кардинально змінилося. Радянська влада почала будувати масиви типового житла на околицях. Найбільший з них — Сихів. Десятки тисяч квартир, побудованих за 70-80-ті роки. Сихів став містом у місті — от там живе десь третина всього населення Львова.
Інші великі масиви:
- Рясне (Рясне-1, Рясне-2)
- Сокільники
- Збоїща
А ще радянська влада перейменувала багато вулиць та районів на ідеологічно правильні. Але народ продовжував використовувати старі назви.
Найвідоміші історичні райони: характер та особливості
Тож розберемо детальніше найцікавіші історичні місцевості.
Личаків: аристократичний район з кладовищем-музеєм
Личаків — от це один з найстаріших та найвідоміших районів. Виник як окреме село ще у XIV столітті, пізніше став елітним передмістям.
Чим особливий? Там розташоване Личаківське кладовище — некрополь, який є музеєм під відкритим небом. Поховані діячі культури, науки, військові з різних епох. Якось гуляв там — от можна годинами ходити між старовинними надгробками, читати написи, дивуватися скульптурам.
Личаків завжди вважався інтелігентським районом. Тихі вулиці, старі будинки, атмосфера минулого. Сьогодні там переважно приватна забудова, віллі, котеджі.
Замарстинів: від робітничого передмістя до сучасного району
Замарстинів — зовсім інша історія. Робітничий район, який ріс навколо промислових підприємств. Там завжди жили прості люди — робітники, ремісники.
Сьогодні Замарстинів — це суміш старої забудови та нових житлових комплексів. От їдеш трамваєм через Замарстинів — і бачиш як старі одноповерхові будиночки сусідують з новобудовами. Контраст.
Клепарів: від теслярів до студентського району
Клепарів розташований на півночі від центру, біля залізничного вокзалу. Історично там жили ремісники, особливо теслярі (звідси назва).
Сьогодні Клепарів — це транспортний вузол, район з густою забудовою, де багато студентів знімають житло (бо недалеко від університетів та відносно дешево). Базар Клепарівський — от туди їдуть за свіжими продуктами з усього міста.
Сихів: радянський спадок та сучасність
Сихів — от він найбільший за населенням район. Побудований у 70-80-х роках як мікрорайон типового радянського житла. Сихів-1, Сихів-2, Сихів-3 — етапи забудови.
Багато хто каже, що Сихів — це сірий, депресивний район. Але насправді там живуть десятки тисяч звичайних львів’ян, є школи, дитсадки, магазини, парки. Так, архітектура типова радянська, але люди роблять цей район живим.
І ще одне. Сихів має свою ідентичність — сихівчани часто кажуть “я з Сихова”, підкреслюючи окремішність від центрального Львова.
Погулянка: зелений район на пагорбах
Погулянка — район на південний захід від центру, на пагорбах. Історично там були літні резиденції заможних львів’ян, парки для прогулянок (звідси назва — від “прогулянка”).
Сьогодні Погулянка залишається одним з найзеленіших районів міста. Там переважає приватна забудова, віллі, котеджі. Повітря чистіше, ніж у центрі (бо вище і менше машин). Елітний район, певною мірою.
Центр (Середмістя): історичне ядро міста
Центр чи Середмістя — от це власне те, що всередині історичних меж міста. Площа Ринок, вулиця Свободи (колишня Академічна), проспект Шевченка (колишній Легіонів).
Там кожен будинок — пам’ятка. Там туристи, кав’ярні, готелі, музеї. Там дорога нерухомість і престижно жити (якщо можеш собі дозволити). Центр — це візитівка міста, те що показують гостям першим.
Але жителя центру своя специфіка — шумно, багато туристів, паркуватися неможливо, ремонт старих будинків дорогий. Тож не всі мріють там жити, хоч і престижно.
Таблиця основних історичних районів
| Назва району | Походження назви | Характеристика |
|---|---|---|
| Личаків | Від села Личаків (XIV ст.) | Елітний, інтелігентський, з історичним кладовищем |
| Замарстинів | “За Полтвою”, за містом | Робітничий, змішана забудова |
| Клепарів | Від “клепати” (теслярувати) | Транспортний вузол, студентський |
| Знесіння | Від “знести” або назви церкви | Історичний, з монастирями |
| Сихів | Від назви місцевості | Найбільший за населенням, типова радянська забудова |
| Погулянка | Від “прогулянка” | Зелений, елітний, приватна забудова |
| Снопків | Можливо від слова “сніп” | Житловий, на пагорбах |
| Левандівка | Від прізвища чи рослини “лаванда” | Робітничий, промисловий |
Старовинні назви: що вони означають та звідки походять
Тож давайте глибше у етимологію. Бо кожна назва — от вона розказує історію.
Руські назви — багато районів мають назви староукраїнського походження:
- Знесіння
- Збоїща (можливо від “збій”, місце де щось збилося, зібралося)
- Вулецькі (можливо від “вулиця”)
Польські назви — період польського правління залишив свій слід:
- Клепарів (kleрać)
- Замарстинів (za miastem — за містом)
Німецькі/австрійські впливи — менше, але є:
- Цитаделя (від італійського/німецького Zitadelle — фортеця)
Топографічні назви — від особливостей місцевості:
- Високий Замок (гора з замком)
- Погулянка (місце для прогулянок)
- Пасіки (від пасік, бджільництва)
Від церков та монастирів:
- Знесіння (від Знесіння Богородиці)
- Підзамче (під замком)
Цікаво, що багато назв мають кілька версій походження, і навіть історики не завжди згодні. От така багатошарова історія.
Як змінювалася структура: від компактного міста до мегаполіса
Тож подивимось на динаміку зростання.
XIII-XV століття: Компактне середньовічне місто в межах оборонних мурів. Площа — кілька десятків гектарів. Населення — кілька тисяч.
XVI-XVIII століття: Розростання передмість. Личаків, Замарстинів, Клепарів стають окремими поселеннями навколо міста. Населення зростає до десятків тисяч.
XIX століття (австрійський період): Індустріалізація, знесення середньовічних мурів, поглинання передмість. Населення перевалює за 100 тисяч. Місто росте вшир та вгору (з’являються багатоповерхові будинки).
Міжвоєнний період XX століття: Подальше зростання. Населення близько 300 тисяч. Розширення меж міста, включення нових територій.
Радянський період (1945-1991): Найбільше зростання. Населення досягає 800 тисяч. Будівництво масивних житлових масивів (Сихів, Рясне, Сокільники). Місто розростається на кілометри від історичного центру.
Сучасність (1991-2025): Населення стабілізувалося близько 720-750 тисяч. Розширення меж міста за рахунок приєднання приміських сіл. Будівництво нових житлових комплексів на вільних землях.
Сучасні виклики та можливі зміни
Тож що далі? Як розвиватиметься адміністративна структура Львова (Площа Ринок у Львові: 10 цікавих історичних фактів про серце міста) у майбутньому?
Багато хто каже про необхідність децентралізації — створення більш дрібних адміністративних одиниць з власними бюджетами та повноваженнями. Бо шість районів для майже мільйонного міста (з агломерацією) — от це замало для ефективного управління.
Можливі сценарії:
- Збільшення кількості районів (до 8-10)
- Створення мікрорайонів з власними органами самоврядування
- Об’єднання з приміськими громадами у велику агломерацію
Але ж будь-які зміни наштовхуються на історичну ідентичність. Ідентичність! Львів’яни прив’язані до своїх історичних районів, і змінити це адміністративними рішеннями складно.
Чим відрізняються старі та нові райони
Тож контраст між історичними районами та новобудовами — от він разючий.
Старі райони (Личаків, Центр, частина Замарстинова):
- Автентична архітектура
- Вузькі вулиці
- Складна інфраструктура (паркування, транспорт)
- Висока вартість нерухомості
- Туристична привабливість
Нові райони (Сихів, Рясне, Сокільники, нові ЖК):
- Типова забудова або сучасна архітектура
- Широкі проспекти
- Проблеми з інфраструктурою (особливо у радянських масивах)
- Нижча вартість житла (порівняно з центром)
- Менша туристична привабливість
Але є тренд — нові житлові комплекси намагаються створювати комплексну інфраструктуру відразу: дитсадки, школи, магазини, паркінги. Певною мірою, це покращення порівняно з радянським підходом, коли будували спочатку будинки, а про інфраструктуру думали потім.
Висновок
Загалом, відповідь на питання “скільки районів у Львові” залежить від того, що ти маєш на увазі. Офіційно — шість адміністративних районів. Історично — десятки місцевостей з власними назвами та ідентичністю.
І от саме ця багатошаровість робить місто цікавим. Цікавим! Ти можеш жити у одному офіційному районі, але ідентифікувати себе з історичною місцевістю. Можеш казати “я з Личакова” або “я сихівчанин” — і кожен розумітиме, що ти маєш на увазі.
Історичні назви живуть у свідомості мешканців, передаються з покоління в покоління. І навіть якщо офіційні межі та назви районів змінюються — от ці народні назви залишаються. Бо вони частина культурного коду міста, частина того, що робить Львів Львовом.
Тож наступного разу, коли будеш у місті — послухай як люди називають райони. Звернеш увагу на старі вивіски, історичні назви вулиць. І зрозумієш — от це місто не просто адміністративні одиниці на карті. Це жива історія, яка дихає у кожному кварталі, у кожній назві.
