На площі Ринок, 45, знову пахне кавою — тут знову ожив «Атляс», легендарна львівська кав’ярня, історія якої сягає ще кінця XIX століття. У старому Львові «Атляс» називали не інакше, як пупцем міста. І не дарма: кав’ярня стояла просто в серці Ринку, а її відвідувачами були найяскравіші постаті тогочасного мистецького світу — поети, актори, журналісти, художники, а поруч із ними — банкіри, нафтовики, графи й революціонери.
Кав’ярня “Атляс” у Львові: історія
Свою славу «Атляс» завдячував не лише ароматній каві чи смачним стравам, а передусім своєму господарю — Едвардові Тарлецькому, зятю засновника пана Атлясса. Едвард трохи змінив назву, прибравши одну «с», але дух закладу зберіг — теплий, гостинний і трохи богемний.
Тарлецький не лише варив каву. Він продовжив родинну справу з виготовлення міцних напоїв і створив аж дванадцять видів власних горілок. Кажуть, навіть кухарів переманив у себе з панських маєтків князів Сангушків. І все це — для того, щоб у його кав’ярні кожен гість, незалежно від статків, почувався особливим.
Едзьо, як жартома називали господаря, мав дивовижну пам’ять — він знав, хто що любить, і завжди подавав «свою» страву. Тут поруч могли сидіти професор і студент, поліцейський і актриса, революціонер і священник.
Співачка Таткоківа виконувала гімн кав’ярні — і, як казали постійні відвідувачі, співала тут навіть краще, ніж на сцені театру.
Поет Генрік Збежховський міг провести в «Атлясі» по три доби поспіль. Він писав прямо за кавовим столиком — між келихами, димом і сміхом. Його вважали місцевою зіркою, а ті, кому випадало випити з ним чарку, потім хвалилися цим роками.
Не менш колоритним був Казько Гарус — постійний клієнт, який позичав гроші тільки в доларах, «аби не знецінилися», але, звісно, ніколи не повертав.
Про ці історії можна прочитати у книзі Юрка Винничука «Кнайпи Львова» — і що сторінка, то маленька вистава з життя старого «Атлясу».
«Правила» кав’ярні “Атляс”
Щоб підтримати веселу атмосферу, Едзьо створив жартівливий кодекс кав’ярні. Наприклад:
- Не можна пити менше одного малого пива і більше 49 великих.
- Гість, який випив достатньо, має право вимагати безкоштовну доставку додому.
- Якщо відвідувач проводить у кафе понад годину — господар відповідає за його зуби, капелюх і навіть коханку.
- У разі поганого обслуговування радилося спокійно поїсти, попити і піти, не здіймаючи галасу — і без оплати.
Тринадцятого пункту в списку не було — бо, як зазначив Едзьо, «тринадцятка — нещасливе число».
«Сходити до Едзя»
Окрема сторінка історії — це відомий туалет Едзя. Він зробив його платним і публічним, і львів’яни почали казати: «Йду до Едзя». Вислів швидко став місцевим мемом, який розуміли всі. А одного разу письменник Кароль Макушинський переплутав кльозетну бабцю з поважною дамою й поцілував їй руку. Потім робив це щоразу — «щоб не подумали, що помилився».
Кав’ярня мала кілька залів: білу, сіру, зелену, мистецьку і бочкову — у ній сиділи на справжніх бочках. У кожній панувала своя атмосфера, своє товариство і своя музика.
Занепад і нове життя кав’ярні “Атляс”
Під час Другої світової війни «Атляс» перестав існувати. Разом із ним зникла і більшість приватних закладів старого Львова. Сам господар, Едвард Тарлецький, закінчив життя в еміграції — працював робітником пральні в Австралії.
Але історія не закінчилася. Сьогодні кав’ярня «Атляс» відродилася — з любов’ю до минулого й повагою до традицій. Тут частково відновлено старі зали, а білокам’яні різьблені віконні рами нагадують про велич ренесансного Львова XVII століття. Особливою гордістю є портретна зала — ніби міст між минулим і сучасністю.
У будинку, де розташований «Атляс», археологи виявили готичний орнамент на третьому поверсі — рідкісну знахідку, адже вважалося, що готика у Львові збереглася лише до другого поверху. Це ще одне підтвердження того, наскільки старовинні шари історії приховує Ринок.
Кам’яниця, де працювали націоналісти
Ця кам’яниця має ще одну цікаву сторінку — саме тут у 1930-х діяли кілька фірм, пов’язаних із Організацією українських націоналістів. Зокрема, працював торгово-промбанк — неофіційний банк ОУН, редакція «Дешевої книжки» та рекламна агенція «Фама», створена Романом Шухевичем.
Працівники «Фами» були справжніми креативниками. Якось вони повідомили пресі, що з даху готелю «Жорж» стрибне жінка. І справді — з даху кинули ляльку з етикеткою їхньої фірми. Фото потрапили в газети, і про «Фаму» заговорило все місто.
Докладніше про це можна дізнатися з книги Богдана Чайки «Фама. Рекламна фірма Романа Шухевича». Саме Чайка, до речі, пізніше створив першу у світі друкарню, що набирала українські тексти кирилицею за допомогою комп’ютера.
Телефон: (067) 215 8188
Адреса: пл. Ринок, 45
